У скарбниці народного надбання є щось таке, що не можна розтратити сумнівними досвідами, не знищити політичним авантюризмом. Це історія Батьківщини, героїчне минуле нашого народу, в основі якого лежать відвага та мужність, шляхетність та талант, розум і вміння поколінь, що змінювали один одного. У світі історія завжди була зброєю як у боротьбі за волю та кращу життя, так і в гнобленні та поневоленні народів. З того, хто не знав історії свого народу, легко було зробити раба, кріпака і манкурта. Інших слів, крім «хам» та «бідло», у пана для них не було. Довгі століття і нашому народу нав'язували міфи про його другосортність, меншовартість та ущербність. Ще й сьогодні ці міфи намагаються видати за дійсність та змусити повірити в них. Прикладом одного з таких міфів може бути твердження, що Київська Русь (IX — XIII ст.) завжди стояла на узбіччі європейської історії. Хоча поріднитися з князями Київської Русі шанували наймогутніші імператорські та королівські двори тогочасної Європи. Інший приклад: міф про те, що Україну завжди гнобили та захоплювали і вона до XX ст. не мала своєї державності. Хоча були і Київська Русь, і Галицько — Волинське князівство, а договори з нашими великими князями підписували і імператори, і королі; у XIV - XVI ст. до 90% населення і території Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського складали Білорусія, Україна та російські землі, державною мовою була тогочасна руська (українська) мова, законом «Руська Правда» . Крім того, були ще Запорізька Січ та Гетьманщина. Ще один міф про те, що жителі українських земель були забитими і не письмовими, і нічого далі своєї глиняної мазанки не побачили. Хоча за підручниками: «Граматика слов'янська» (1619 р.) Мелетія Смотрицького та «Буквар» (1574Р-) Івана Федорова, вперше написаними та надрукованими в Україні, до 6-х років XIX ст. навчалися не лише українці, а й жителі Росії, Білорусії, Болгарії, Сербії, Валахії (Молдови) та ін. У козацькій Україні (друга половина XVII — XVIII ст.) у кожному місті, містечку та майже у кожному селі діяла школа. (До речі, про мазанки — хати мазали глиною не через те, що були «не культурними», а через те, що іншого будівничого матеріалу у степовій смузі України не було, а білили известкою через гігієну. А європейці в цей а годину місяцями не милися, а замки їх правителів страждали від нашестя бліх, клопів та іншої живності.) А чи знаєте ви, Шановний Читачеві, що на Україні з давніх-давен добували жемчужини, смарагди та алмази; що саме у Києві у XI ст. була відкрита перша в Європі громадська бібліотека; а на Євангелії, привезеному до Франції з Києва у середині XI ст. Анною Ярославною, до 1825 р., присягали всі французькі королі та королеві; за даними західних джерел кращої піхоти, ніж запорізькі козаки, у XVI-XVII ст. не було у Європі; що козацькі «чайки», це човни завдовжки 15 — 20 метрів (більше п'яти поверхового будинку), а завширшки та заввишки 4 на 2 метри. Шановний Читачу, перед Вами «Довідник з історії України», в якому зроблено спробу розвіяти ці міфі та розкрити справжню історію нашої Батьківщини. Для створення цього видання використано відомості з чисельних історичних джерел, розробки вітчизняної та зарубіжної історіографії, сучасні дослідження. Автор при висвітленні матеріалу намагався по можливості подати різні бачення істориків не лише на події, пов'язані з історією України, а й на життєвий шлях окремих осіб. Різні точки зору по окремих питаннях підкріплені документами та фактами, що допоможе ученикам, студентам та всім, хто цікавиться історією, зробити власний висновок та зрозуміти ті чи інші події. Текст доповнень історичними документами; довідковим матеріалом; рубриками — «Ви знаєте, що...», «Це цікаво», «Історична Довідка», «Історичний портрет», «Історичні терміни і поняття»; ілюстраціями, картами, а також великою кількістю цікавої інформації. На думку автора, це допоможе широкому загалу читачів у вирішенні питань, що постають під час засвоєння навчальної, науково-популярної та художньої історичної літератури та перегляду передач ТУ. Шановний Читачу, автор розраховує, що дане видання не тільки поповнило знання читачів з історії України, але й зробило свій внесок у справу виховання патріотизму та шанування предків, що боролися за незалежність Батьківщини.
