Непристойний черв'як ОБЕРІУ - російська відповідь від початку до кінця всьому європейському авангарду - жила, жива і житиме, не втрачаючи своєї актуальності. Про це свідчить "Дослідження жаху", найповніші збори творів чинаря-оберіуту, а також філософа та мовознавця-самоучки Леоніда Липавського, опубліковане в "актуальній" серії "Супутник" видавництва "Ad Marginem". Виходячи зі змісту книги не дивно , що на обкладинці намальовано: а) ящір; б) з каламутним круглим оком-бульбашкою; в) чия шкіра вкрита тріщинами та кракелюрами. Ящір складається з членів (сегментів, відростків). Коли ми бачимо окремий, відтятий від тіла відросток, нам стає страшно. Цитую Липавського: "Дощовий черв'як, розрізаний надвоє, розповзається в різні боки, це дуже непристойно". Нам страшно через те, що: а) живе хтось інший (що таке, в принципі, можливо); б) він живе безконтрольно; в) безконтрольно вмирає, лопається, як мильна бульбашка. Будь-яка бульбашка - страшна, з відростками - тим паче.
Заголовок маленького поетичного дослідження Липавського винесено на обкладинку довільно. Жах - не головне у книзі. І позбавленість індивідуального, чий ритм "завжди фальшивий", теж не показова думка автора. Липавського, як і всіх оберіутів, цікавить виворот часу та простору. Час внутрішньотілесний. Час зламаний і зламаний, час як нескінченний дріб або "кут можливості (може бути інакше)". Згодом відбувається дивне, а такі поняття як "жахливе" - лише невід'ємна, початкова ознака предмета. Чи не суб'єктивний. Об'єктивний. Для Липавського все довкола виморочено об'єктивно. Приклад: тремтливий біг неприємний, страшна миша або щур, який біжить як заводний. "У чому тут справа, чому такий характер руху властивий саме мишам та щурам, я не знаю", - пише Липавський. Пише чесно і як би об'єктивно, розшифровуючи реальність, причому це "як би" - знак не безсилля, не іронії чи пародії, а скоріше здивування, ніби захопленого вченого потривожили, а він відмахнувся б, як від настирливої мухи.
На відміну своїх побратимів по цеху, Липавський не мучить слово, але як і, максимально насичує змістами текст. На відміну від Хармса, Введенського та Заболоцького, він не поет, вірші у нього не такі винахідливі і частіше йдуть від ідеї. Навпаки, його філологічні, філософські (до речі, Липавський був учнем Н. О. Лоського) і фізіологічні екзерсиси більше нагадують вірші. друга - опубліковані вперше трактати "Пояснення часу", "Споглядання руху", "Про перетворення", "Про тілесне поєднання" та "Запаморочення". А третина збірки, що залишилася, дублює опубліковане в книзі "Зборище друзів, залишених долею", а також містить "Сни" та вірші Липавського, видання яких вже давно стали бібліографічною рідкістю.
Володимир Іткін, газета "Книжкова вітрина"
