Ананда Кумарасвамі (1877–1947), видатний фахівець з індійського мистецтва та символізму, у своїх роботах унікальним чином поєднує підходи орієнталіста, історика, філософа та лінгвіста. Проводячи розмежування не між Сходом і Заходом, але між древнім і сучасним світом, автор демонструє, що грецька, християнська, ісламська та індуїстська культури, незважаючи на зовнішні відмінності, мають безліч паралелей у сфері духовного знання. У книзі наведено есе, що зачіпають основні поняття традиційної метафізики, а також їх тлумачення на основі автентичних джерел. своє життя в цьому світі, але переважне життя, для того не існує вимушених форм, тому не випливає необхідність прийняття ролі нонконформіста, будь-яка «необхідність» була б абсолютно несумісною з таким уявленням про «свободу». це уявна дія навіть для Ригведи, де ритуали проводяться подумки (manasā, passim), хоча це і не означає відсутності фізичної дії, так само істинно, що наголос, що робиться на внутрішньому характері Вогняного жертвопринесення, ні в якому разі не применшує фізичні акти як підтримку споглядання Пріоритет споглядального не знищує дійсності активного життя, так само як у мистецтві примат вільного та творчого actus primus не лишає ет утилітарної значущості ручного actus secundus. "
"Основне значення «тиші» в обрядах, міфах і містеріях було чудово розглянуте Рене Геноном в Études traditionelles. Тут ми збираємось навести інші, конкретніші приклади з ведійської традиції. Попередньо слід зазначити, що Вища Тотожність (tad ekam) не просто «не містить двоїстість» (advaita) у собі, але навіть коли розглядається з інших, зовнішніх щодо нього точок зору, є тотожною безлічі різних речей. Під цим ми маємо на увазі не тільки те, що першопринцип виходить за рамки існування взаємопов'язаних пар опозицій (dvandvau), які можуть бути розрізнені на будь-якому рівні референції як протилежності чи протиріччя, а й той факт, що Вища Тотожність, визначити яку не можна навіть припущенням єдності, включає у своїй нескінченності все, що може розумітися поняттями нескінченного і кінцевого, причому перше включає друге."
"Я ніколи не вибудовував власної філософії і не хотів встановлювати нову школу думки. Можливо, найбільша річ, яку я вивчив, ніколи не думати самому; я повністю погоджуюсь зі словами Андре Жида: toutes choses sont dites déjà, — і я прагнув зрозуміти, що було сказано, при цьому не звертаючи уваги на «нижчих філософів». Я дотримуюсь думки Геракліта, що Слово належить усім, але Мудрість полягає в тому, щоб пізнати Волю, за допомогою якої керуються всі речі; я переконаний разом з Джереміасом, що людські культури у всьому їх безперечному розмаїтті є лише діалектами однієї й тієї ж мови духу, що існує «загальний всесвіт дискурсу», що виходить за рамки мовних відмінностей.»
