Збірка включає 28 статей Юліуса Еволи, виданих з 1930 по 1958 рік. Тексти поділено на три тематичні частини: «Імперська ідея та Новий європейський порядок», «Економіка та соціальна критика», «Германізм та нацизм». Присвячені критиці сучасного націоналізму, новому визначенню ідеї Імперії, питанню про справжнє «європейське право» та аналіз духовних і структурних умов європейської єдності, перші статті цієї збірки дають головні метаполітичні орієнтири. У другій частині читач знайде дуже цінну статтю на маловідому тему про націонал-соціалістичну концепцію корпорацій та тексти про дебати фашистських інтелектуалів на важливу тему про «суд над буржуазією». Нарешті, у третій частині Евола дає аналіз, часом дуже критичний, ряду аспектів націонал-сіоалізму: його völkisch націоналізму та відособленості, його біологічного расизму, його «революційних» і «антиримських» тенденцій, його язичництва та зв'язків останнього з Реформацією та Просвітництвом, його концепції держави і т. д.
Ця збірка — незамінне джерело інформації про ідеї, про які йшли суперечки при фашизмі та націонал-соціалізмі.
"У новітніх соціальних формах колектив набуває все більшого значення, доходячи до того, що повертає до життя мало не тотемізм первісного суспільства.Нація, раса, суспільство, людство стають у наші дні містичними особами і вимагають від індивідів, які є їхньою частиною, беззастережного підпорядкування та паралельно, в ім'я «свободи», збуджують ненависть до вищих індивідуальностей, підпорядкування яким тільки і має священний зміст і цим виправдовується, і ця тиранія колективу не обмежується тим, що в індивідуальному житті ставлення ється до політичної та суспільної сфери, вона надає собі моральні та «духовні» права, претендує на те, що культура та дух перестають бути формами незалежної діяльності, вони стають органами тимчасового колективного цілого; вона вихваляє мораль, згідно з якою дух має сенс і цінність тільки як знаряддя на службі тіла, а людина, перш ніж усвідомити себе як особистість, як Я, повинна усвідомити себе членом соціальної групи, партії чи нації — такі заповіді нових підривних ідеологій, так первісний людина ставився до тотему свого племені чи клану. "
"Знання - це універсальний порядок, коли воно відкриває сенс речей, перед величчю і вічністю яких блякнуть пафос і примхи людей; коли воно вводить нас у космічну первозданність, яка в царині духу має таку ж чистоту і силу, як океани, пустелі і льодовики. Будь-яка справжня універсальна традиція завжди несе в собі це дихання простору, яке викликає при контакті з ним форми безкорисливої дії, пробуджує відчуття цінностей, які не можна виміряти жодними критеріями утилітарного чи емоційного порядку, як в індивідуальному, так і колективному плані; відкриває, паралельно із життям, те, що «більше життя»."
"Традиційно героїзм означає аскезу в найсуворішому значенні слова: герой, як і аскет, очищує свою природу від усього «людського», він стає таким же чистим, як великі сили речей, він не піддається пристрастям, сентименталізму, різним мотиваціям, ідеальним чи матеріальним, колективним чи індивідуальним, які захоплюють звичайних людей. Специфічні функції кожної з давніх каст виражали саму природу та спосіб життя тих, хто до неї належав: для воїна кінцевою метою була війна, це був шлях до його духовної самореалізації. Билися «безкорисливо», війна була благом сама собою, а героїзм – «чистої», тобто універсальної формою діяльності."
