Анотація до книги "Путевые картины"
Поет, що зачарував російську чутку
Генріх Гейне, який народився в Німеччині, а значну частину життя провів у Франції, напрочуд близький виявився саме російським читачам. Цю особливість помітив Інокентій Анненський: «Якщо є – не наважуюсь сказати народ, але суспільство – інтелігенція, – якої Гейне, дійсно, близький за духом і в якої немає, та й не може бути з ним жодних політичних рахунків, - так це, здається, лише ми, росіяни. Особливо в шістдесяті роки і на початку сімдесятих ми любили Гейне, мабуть, більше за своїх поетів. <…> Правда, росіяни завжди розуміли Гейне своєрідно, але що ми не тільки відчували його чарівність, а провиділи його правду краще за інші народності, - це не підлягає сумніву. Так чим же Гейне, визнаний останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її главою, виявився близьким і дорогим саме нам? І чому — саме він? З одного боку, на думку Анненського, "російському серцю якось зворушливо близько все гнане, злощасне і страждає", а з іншого — «ми інстинктивно ухиляємося від усього закінченого, застиглого, загальновизнаного, офіційного», чого в Гейні, на відміну від творчості багатьох великих німців, якраз і немає. Розумний, успішний, талановитий та сильний духом поет надав легкості та елегантності німецької поезії. Він був різноманітний, рвучкий, відчинений: «Гейне немов боїться залишити вас довго під чарівністю однієї картини; він ніби не хоче, щоб ви засумнівалися хоч хвилину в швидкості та свіжості його крил. Тому в нього така велика кількість сюжетів і жанрів і така різноманітна палітра інтонацій. Але скрізь і завжди, і в поезії і в прозі, він залишався напружено мислячою людиною.
Прозова книга Генріха Гейне «Шляхові картини» – це свого роду щоденник мандрівника з описом зустрінутих у дорозі людей і місць, роздумами про долю країни і завдання, що стоять перед нею, про історію і сучасність, про поезію і філософію, про любов і природу. Це книга шукань і поневірянь героя: «Проза приймає мене у свої широкі обійми, – писав Гейне поету В. Мюллер, – у найближчих томах «Шляхових картин» ви знайдете багато прозово дикого, жорстокого, колкого та гнівного і особливо багато полеміки. Час наш уже дуже поганий, і той, у кому є сила і прямодушність, зобов'язаний мужньо вступити в боротьбу з надутою поганою і з нестерпно хитливою посередністю, які все більше поширюють свій вплив.
« друкувалися частинами, в них увійшли «Подорож по Гарцу», «Північне море», «Книга Ле Гран», «Італія» та «Англійські фрагменти». Кожна частина цілком самостійна, але якщо зіставити їх один з одним, ми побачимо, що вони утворюють цілісність, пов'язану не тільки спільністю героя і маршрутом подорожі, але і єдиним сюжетом – роздумом про історичні долі Німеччини та всієї Європи.
У «Подорожі по Гарцу» перед нами постає батьківщина поета з її прекрасною природою, простими трудівниками, поетичним фольклором, а й у всьому її соціально-політичному злиднях. Як би мимохідь автор кидає слова: «Ми живемо в особливо знаменні часи: тисячолітні собори руйнують, а імператорські трони звалюють у комірчини». Йому гірко думати, наскільки далекий ще німецький народ від революційних прагнень, з болем іронізує він над горезвісним німецьким вірнопідданством, якому, як він переконаний, настав час покласти край.
«Північне море» формально прив'язано до перебування поета на острові Нордерней під час літніх курортних сезонів 1825 та 1826 років. Роздуми про європейські політичні справи, про історичні долі європейських народів, насамперед німецької, – не прикриті вже жодними дорожніми враженнями, вони стають і сюжетом, і фактурою, і суттю оповідання.
У «Книзі Ле Гран» мова йде про Французьку революцію, її досвід та ідеї, і про неминучість такої ж революції в Німеччині. Ця частина «Шляхових картин» написана в химерній ігровій манері: у формі листів, звернених до якоїсь «мади» і наповнених, здавалося б, просто строкатою балаканею про кохання, театр, Гімалаї... Але ця на перший погляд легковажна форма таїть у собі дуже серйозний зміст. Гейне не дарма сміється тут з німецької цензури – розділ XII складається з одних багатокрапок, серед яких затесалися всього три слова, поєднавши які ми отримуємо фразу: «Німецькі цензори йолопи».
У частині «Італія» Гейне описує свою подорож цією країною. Але для нього люди, умови, в яких вони живуть, важливіші за пам'ятки старовини: письменник бачить насамперед італійський народ, який страждає від засилля чужоземних загарбників, але не поневолений духовно і не зламаний морально.
У «Англійських фрагментах» Гейне сатирично зображує буржуазну Англію, даючи тим самим безрадісну картину наслідків революції, виражених у яскравому протиріччі між розкішшю та злиднями.
Книга Дорожні картини ISBN: 978-5-4224-1166-5 - купити в Україні
