Громадянська війна в Росії 1917-1920 років закінчилася перемогою більшовиків. Сотні тисяч російських людей довелося покинути межі Батьківщини. Але вони продовжували свою боротьбу і в еміграції, не залишаючи надій звільнити Росію та повернутися додому. Утворювалися військові організації, спілки та видавництва, учасники яких боролися проти комунізму як зі зброєю в руках, так і на ідеологічно-просвітницькій ниві. Ця книга, вперше видана 1983 року у Сан-Франциско у видавництві російської еміграції «Глобус» Володимиром Азар-Заровським, висвітлює збройну боротьбу білих офіцерів у громадянській війні Іспанії 1936–1939 років. Це щоденники добровольця в армії генералісимуса Франка, офіцера царської, а потім і Білої армії А. П. Яремчука 2-го, а також листи, статті та нариси інших російських добровольців, що боролися проти комунізму на іспанській землі. Через опис бойових дій і суворого армійського побуту простежуються долі людей, які, пройшовши поневіряння та приниження життя в еміграції, не роздумуючи вступають у боротьбу зі зброєю в руках проти ворога, який захопив раніше їх Батьківщину, проти комунізму. Ці люди показали всьому світу, що російська не означає комуніст, а багато з них, у тому числі й перший видавець цієї книги, продовжили боротьбу і під час Другої світової війни.
Цитати з книги
"Нас приймає герой Альказара генерал Москардо, граф Альказар де Толедо, той самий Москардо, який у відповідь на шантаж червоних, які вимагали здачі Альказара і погрожували розстріляти його шістнадцятирічного сина, відповів своєму синові Луїсу, приведеному до телефону червоними катами:
br />«Вручи свою душу Богові і з криком «Хай живе Іспанія!» помри як патріот. І юнак упав під кулями червоних, а Альказар витримав облогу.
У вітальні у генерала два портрети його синів: Луїса та старшого, теж розстріляного червоними в Барселоні."
"Іспанська солдат дуже схожий на російського. Дисципліна, невибагливість, звичка до поневірянь, жертовність. їх прагнули взяти в ній участь, проте Франція того часу, керована «Народним Фронтом», була цілком на боці червоних, у ній стали створюватися групи червоних добровольців, і тільки для них було відкрито іспанський кордон. Коштів в еміграції не було ніяких, проте білі офіцери, незважаючи на велику небезпеку, стали проникати гірськими дорогами, ризикуючи бути не тільки заарештованими французькими прикордонниками, але й з ризиком для життя. них знайшли можливість досягти своєї мети. Вони блискуче підтримали репутацію Російської Армії і неодноразово відзначалися у зведеннях іспанського командування. На жаль, життя не пощадило багатьох із них: доблесно загинули в боях із червоними генерал Фок, капітан Полухін, військовий льотчик Марченко, добровольці князь Магалов, Кученко, Компельський, тяжко поранений генерал Шинкаренко."
