У монографії на основі архівних документів, опублікованих джерел, радянської, пострадянської та зарубіжної історіографії реконструюються інституційні та організаційно-правові аспекти, обсяги та географія, форми та особливості радянського виїзного (закордонного) туризму 1955–1991 гг. Неоінституційний підхід дозволив авторам показати залежність цих параметрів та тіньових практик радянських туристів за кордоном від основних принципів — базових у діяльності туристських організацій, відповідальних за відправлення громадян СРСР до закордонних турів, — а також розглянути політико-ідеологічну складову цих поїздок у контексті холодної війни.
Для фахівців у галузі історії туризму та міжнародних відносин, викладачів, аспірантів, студентів та всіх, хто цікавиться радянською історією.