У 1930-ті роки І. В. Сталін та його оточення, стурбовані мобілізацією радянського суспільства для майбутньої війни, організували пропагандистську кампанію з «реабілітації» уславлених діячів російського минулого. У своєму дослідженні Д. Л. Бранденбергер простежує історію популістської русоцентристської ідеології в період 1930-х – середини 1950-х років, доводячи, що ця мобілізаційна політика всупереч наміру її творців стала каталізатором формування масової російської національної самосвідомості. Аналізуючи витоки русоцентризму в найближчому оточенні Сталіна, автор показує, як нова мобілізаційна ідеологія впроваджувалась у радянське суспільство через систему освіти та масову культуру. Найважливіша частина дослідження – відтворення «громадської думки» сталінської епохи, реконструйоване на основі листів, щоденників сучасників та інформаційних зведень НКВС. Цей підхід дав можливість виявити особливості сприйняття масами пропагандистських установок.
Мобілізаційна ідеологія сталінської епохи, як правило, асоціюється з вихованням суспільства на кшталт інтернаціоналізму та класової свідомості. Книга «Сталінський русоцентризм» доводить, що мобілізаційна ідеологія сталінізму була пов'язана з масовим поширенням російської національної самосвідомості в радянському суспільстві. Ця книга, хоч і є перевиданням монографії Д. Л. Бранденбергера «Націоналбільшовизм» (2009), була повністю перероблена та забезпечена додатковим розділом та іншими матеріалами.