Четвертий том «Спогадів» завершує Дія чилійського письменника та візіонера Мігеля Серрано. Письменник аналізує світові події, дійовими особами яких є Сальвадор Альєнде, маршал Тіто та Аугусто Піночет. Критикуючи систему руйнівного капіталізму, лихварства, суспільства споживання і кіберсвіту, Серрано вказує на апокаліптичні виразки нашого століття. Читач познайомиться з містичним досвідом автора, пережитим у будинку Германа Гессе, біля руїн катарського замку Монсегюр та на альпійських висотах, де Ніцше відвідало бачення Вічного Повернення. Також нам відкриється таємниця мовчання одного з найвидатніших поетів-борців, Езри Паунда, з яким Серрано познайомився незадовго до його смерті. "Спогади" завершуються на батьківщині письменника, де він здійснив унікальний переліт над сакральними місцями Патагонії. Колір четвертого тому — аурум, золотий, колір питного золота, Соми.
Цитати з книги
"...а я думав: ось іде Езра Паунд, найбільший живий поет нашого часу, він живе серед нас , зараз він перетинає площу, на яку приходить безліч людей, на якій голуби сідали на плечі та руки багатьох поколінь дітей та дорослих, вони сідали на руки моєї бабусі, мого батька, а тепер сідають на руки моєї дочки та на мої руки. крізь натовп туристів, багато з них його співвітчизники, вони дивляться на нього з байдужістю або зовсім не дивляться, не знаючи, що йде великий поет нашого століття, сучасник Джойса, Еліота і Ріхарда Штрауса, такий же великий, як і вони, а може бути, ще більший, ніж вони, тому що Паунд був ініціатором відкриття Сходу в поезії, його відкрита великодушність була справжнім висловом духу Великих Каньйонів штату Колорадо і рік його землі. Іспанію аж до Китаю Конф уція та Лао-цзи. Всім їм він благоволив, всім був справедливий, усім допомагав. Його космічна поезія — це портрет нашої епохи, написаний усіма мовами, що виникли після вавилонського стовпотворіння, з усіма каденціями та дисонансами джазу, поп-музики, музики Штрауса і Стравінського, додекафонії, грецької та індійської поліфонії, китайської та японської монофонії. мелодій трубадурів, Баха та Скарлатті, а насамперед Данте. Його твори – це Божественна Комедія нашого часу, а його життя було небом та пеклом Данте. Спочатку небом, коли він піднімався на висоти Сан-Амброджіо, потім пеклом в американській психіатричній лікарні та чистилищем останніх років його життя у Венеції."
"Вночі холодно, плівка льоду покриває стіни цієї європейської осені. Я йду з ліхтарем. Його світло швидко переміщається і падає на дерево з опалим листям. Я вступаю в останню боротьбу, і мені вдається досягти неймовірного симбіозу з цією живою істотою та річчю. У світлі наче грають інструменти оркестру. Ми обидва живемо тепер у моєму погляді і включаємося в симфонію, ніби це було зумовлено заздалегідь. Я бачу, як з дерева падає листя, воно плаває у світлі, немов у воді, і опускається на землю, немов сухе пір'я, вкрите інеєм кольору старовинного золота. Мені спадає на думку думка, що я бачу скарби осені на цьому старому золотому пагорбі, вкритому золотим листям, як колись золото іспанців злилося із золотом інків. Осінь відкривала мені свою таємницю, свою чудову поезію духовного світла. Покритий листям та зірками, я повертаюся до свого дому, думаючи, що нічого не залишилося для сну, бо сон та його магічна атмосфера переплетені з днем, його працями та плодами. Бачення тих, хто «дивиться» і «бачить», можна порівняти лише з тими, які можна спостерігати під час «виходів в астрал», коли раптово, серед ночі, спадають завіси сну, і ми опиняємось у чужому світі світла та тіні, світі примарних образів, які ми бачимо не тільки очима, а усією своєю істотою, і вони набагато реальніші за саму реальність."
"Ми знаємо, що батько Тейяр де Шарден, як і Шрі Ауробіндо, вважав, що людина досягла межі своєї біологічної еволюції і може перейти його, тільки змінивши свій стан. Біологічна еволюція припинилася, і, схоже, у Дусі (в «Ноосфері») відбувається велике перетворення, яке спочатку буде незбагненним. Але ця зміна стану має відбутися добровільно, цьому завжди вчили йоги. Це означає, що душа повинна бути створена людиною, тому що Вічність досягається завдяки свободі волі. Вічне Життя, у потенції, це внутрішня якість, яку треба розвивати, «вигадувати» («Блаженні ті, хто не бачить, але вірує»). Таким чином ми ткачі нашої власної душі, цієї «туніки Несса». Ми воїни, які мають своїм списом пробити цупку тканину Майї, Ілюзії. Чи не ведуть ці способи «дивитися» і «бачити» на таємний шлях до цієї невидимої межі, де відбудеться зміна стану, за межами всіх швидкостей і температур? «Дивитись» і «бачити все»: повсякденне життя, працю, сім'ю, любов, насолоди та страждання, дивитися на нас самих, як на весь світ, і на весь світ, як на нас самих, бути дійовими особами та глядачами одночасно, глядачами нашого життя і нашої смерті, нашого здоров'я та наших хвороб, нашого багатства та нашої бідності. «Бачити обличчя дитини в особі дорослої, бачити дерево на тлі дощового неба» — лише за таких умов ми переможемо смерть, перейдемо на «іншу сторону Часу».
